Богданова Наталья,
Россия. Москва
Господь принял меня в семью Своих детей в 1999 году. Работаю врачом.
Несколько лет своими стихами говорю людям о любви Христа.
За все, что было, есть и, конечно, будет в моей жизни благодарю моего Спасителя! e-mail автора:bogdanova_n@list.ru
Прочитано 4726 раз. Голосов 3. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Хорошо сказано о любви!Да, мы возьмем с собой только её в небо! У меня есть песня, где говорится о том, что вера и надежда доведут нас до вечности, а любовь войдет и будет с нами вечно! Аминь!!! Комментарий автора: Спасибо, сестра!
Благословений!
Надежда
2009-11-06 09:40:04
Аминь, Наташенька! Я тоже очень хочу взять с собой на небеса команду: родственников, соседей, коллег, знакомых, незнакомых и т.д. Хочу, чтобы любили моего Господа все сильно-сильно, от всего сердца!!! По-этому мне очень понятен и близок ваш стих. Божьих вам благословений! Комментарий автора: Спасибо сестреночка!
Не будем ослабевать в молитве за наших близких!!!
Благословений!
Valentina
2009-11-06 12:03:29
Мне понравилось Ваше произведение, особенно фраза
"Путь мой короток, иль долог,
Знает Он, а не врачи."
Последне время частенько ходим с дочуркой по врачам, а они такие пессимисты, что хочется именно так сказать:)
Комментарий автора: Блародарю, сестреночка!
Слава Богу за все!
Благословений Вам и дочке - здоровья!
Leokadija
2009-11-25 12:14:07
davaite zarabatyvat6 sebe propuska na nebesa! Комментарий автора: Аминь!
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
