Україна я – зболена мати –
Довелося мені страждати.
Я багато зазнала зла,
Але мститися не могла.
Помсти лютої не хотіла,
Бо завжди й ворогів любила.
Відганяла від себе зло -
Хочу я, щоб добро цвіло.
Діти, любі, рідні діти,
Як я можу та й не сивіти,
Коли вкралася зрада між вами,
Ходить селами і містами?!
Діти, любі, рідні діти,
Вас благаю колін не хилити
Перед підлістю, перед людьми,
Що слугують гріху і пітьмі.
Діти, любі, за вас вболіваю
І на Правду благословляю.
Йдіть до неї, дочко і сину, –
Втіште маму свою – Україну.
На мою материнську долю
Впало дуже багато болю.
Зневажали мене власні діти,
Та прощала, щоб далі жити.
Не боялась ні праці, ні мук
Від чужих і від рідних рук.
І, як мати, як справжня мати,
Йшла до Бога правди шукати.
Я благаю: облиште зраду,
Вибирайте не лжу, а Правду.
Проганяйте Варавву геть,
Бо за ним іде люта смерть.
Хай відійдуть від вас злочинці,
Хай покаються злодії й вбивці,
Бо як прийде їхня пора –
Не побачить ніхто добра.
Діти, любі, рідні діти,
Як я можу та й не сивіти,
Коли вкралася зрада між вами,
Ходить селами і містами?!
Діти, любі, рідні діти,
Вас благаю колін не хилити
Перед підлістю, перед людьми,
Що слугують гріху і пітьмі.
Діти, любі, за вас вболіваю
І на Правду благословляю.
Йдіть до неї, дочко і сину, –
Втіште маму свою – Україну.
Василь Мартинюк,
Луцьк, Україна
Я народився 16 січня 1966 року в с. Карпилівка Сарненського району Рівненської області. Закінчив філологічний факультет Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Учителював, працював літературним редактором журналу "Благовісник".
Автор збірки "Оновлення серця" (2004).
Одружений. З дружиною Марією виховуємо шестеро дітей.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Буду плакать с дождем . - Николай Зимин Я не знаю ,зачем ,
Почему и когда
Я к тебе в январе
Улетаю туда ,
Где , быть может , смогу
Все сначала начать
И дождем по стеклу ,
По судьбе застучать .
3) Жизнь за завесой (2002 г.) - Сергей Дегтярь Я писал стихи, а они были всего лишь на бумаге. Все мои знаки внимания были просто сознательно ею проигнорированы. Плитку шоколада она не захотела взять, сославшись на запрет в рационе питания, а моё участие в евангелизациях не приносило мне никаких плодов. Некоторые люди смотрели на нас (евангелистов) как на зомбированных церковью людей. Они жили другой жизнью от нас и им не интересны были одиночные странствующие проповедники.
Ирина Григорьева была особенной. Меня удивляли её настойчивые позиции в занимаемом служении евангелизации. Я понимал, что она самый удивительный человек и в то же время хотел, чтобы она была просто самой обыкновенной девушкой. Меня разделяла с ней служебная завеса. Она была поглощена своим служением, а я только искал как себя применить в жизни и церкви. Я понимал, что нужно служить Богу не только соответственно, не развлекаясь, но и видел, что она недоступна для меня. Поэтому в этом стихе я звал её приоткрыть завесу и снять покрывало. Я хотел, чтобы она увидела меня с моими чувствами по отношению к ней и пытался запечатлеть состояние моего к ней сердечного речевого диалога, выраженного на бумаге. Но, достучатся к ней мне всё никак не удавалось.
